НА́ПА́СТЬ, і, ж. Біда, нещастя, неприємність. — А знаєте що? Щоб не було напасті якої, краще розійтись. Чого ми будемо дивитися, як пани дуріють (Мирний, III, 1954, 287); — І, лишенько, — об поли вдарила жінка: — ну, дня того нема, щоб не було якої напасті (Головко, І, 1957, 89); *У порівн. Нечистий обплутав мене, неначе яка напасть (Н.-Лев., III, 1956, 274); Боєць боявся Сагайди, як напасті (Гончар, III, 1959, 31); // Усе те, що приносить біду, нещастя, неприємність. — Раз війна, то вже і всякі інші напасті — і голод, і сипняк… (Головко, II, 1957, 441); — Ми буряним, розгніваним ударом фашистську напасть знищили лиху (Гонч., Вибр., 1959, 216); Віки люди не могли збавитись пирію, вивести з ланів страшну напасть, а тепер рілля як сонце, на очах збулось неосяжне диво… (Горд., Дівчина.., 1954, 27).

Що за на́па́сть! — уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь. — За вами скоро нікуди не встигнеш. Ну, що за напасть! (Довж., І, 1958, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 139.

На́па́сть, сти, ж.

1) Напасть, придирка. Хто хоче напасти, най того Бог поб’є. Камен. у.

2) Бѣда, несчастіе. Чи довго жити у сій напасті? Що Бог дасть, то не напасть. Ном. № 60.

3) Штрафъ, пеня. Мені оце присудив мировий платити 40 р. напасти. Остер. у.

4) Напасть натяга́ти на ко́го. Взводить напраслину. Напасть натягає на мене. Н. Вол. у.

5) До напасти. Пропасть, много. Курей тут до напасти. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 507.