НАПА́СНИЦЬКИЙ, а, е, розм. Прикм. до напа́сник. Стогнав він [храм] під напасницьким бичем, тиранам груди пробивав мечем, укупі з бранцями ридав він у полоні (Л. Укр., І, 1951, 288); Напасницька орда Точила і рвала Русь безкраю (Павл., Бистрина, 1959, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 139.