НАПА́СНИК, а, ч., розм.
1. Той, хто нападав, нападає або збирається нападати на кого-, що-небудь. Спочатку хотіла [Параскіца] оборонятися, але, коли її стрів град камінців та грудок, побачила, що не дасть собі ради з отарою напасників, і пустилась навтьоки (Коцюб., І, 1955, 272); Собака скаче і гавкає на індика, а індик дується і пересварюється з напасником (Круш., Буденний хліб.., 1960, 46).
2. рідко. Те саме, що зага́рбник. Почесну справу моральної підготовки народу до можливої війни з фашистськими напасниками день у день робили і українські поети (Про багатство л-ри, 1959, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 139.