НАПАСА́ТИ, а́ю, а́єш і рідше НАПА́СУВАТИ, ую, уєш, недок., НАПА́СТИ, су́, с́еш, док., перех. Пасучи худобу, давати їй можливість наїстися. Правда ж вівці в нас красиві?.. А пасуть їх чабани; Цілий день із ними в полі. Напасають їх доволі (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 79); За садком біля ставу в отаві помукують воли (Лука напасує) (Головко, Мати, 1940, 238); — Наші коні голодні, з ніг падають. Півсвіту проїхали — травиночки не бачили. Треба ж напасти? (Тют., Вир, 1960, 70).
◊ Напа́сти о́чі див. о́ко.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 139.