НАПА́ДАТИ, ає, док. Падаючи, збиратися в якій-небудь кількості. — Як по-вашому, коли отак багато снігу нападало, на врожай це чи не на врожай? (Вишня, І, 1956, 376); Забравши лопати, пішли [чоловіки] відкидати сніг, що нападав за день (Сенч., На Бат. горі, 1960, 9).
НАПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПА́СТИ, аду́, аде́ш, док.
1. Накидатися на кого-, що-небудь, щоб захопити, пограбувати, знищити і т. ін. — Чи на батька теж розбійники нападали, мамо? — спитав менший брат (Вовчок, І, 1955, 307); Загін повстанців не лише боронився, але й сам нападав, і незабаром йому вдалося вибити противника (Гончар, II, 1959, 92); Сірі зайчики з лісу нападали на садок і обгризали молоду кору на яблунях (Панч, Гарні хлопці, 1959, 45); Медведиця знов шукала очима, куди 6 напасти на ворога (Фр., VI, 1951, 18); За кілька днів до мого одужання партизани вночі напали на село (Сміл., Сашко, 1954, 85); // Накидатися у великій кількості на кого-, що-небудь (про комах, черв’яків і т. ін.). — На пшеницю ковалики напали!.. Колосків не видно! (Донч., VI, 1957, 57); Дядько почав просити в Мар’яни зілля від вошей, що напали на овець (Стельмах, II, 1962, 401); // З’являтися у великій кількості. На Дору якісь чиряки нападають (Л. Укр., V, 1955, 289).
2. Докоряючи, обвинувачувати кого-небудь у чомусь, сильно лаяти. Ті книжки, на які у Вас нападають клерикали, найбільше вподобались мені (Коцюб., III, 1956, 206); Тремтіла [Жанна] від тяжкої образи на людей, які чомусь так несправедливо нападали на батька (Руд., Остання шабля, 1959, 550); Напала була [Варвара] раз серед поля на Василину, бо Василина десь її по селі обсуджувала (Март., Тв., 1954, 61); Жінка розсердилася, розпалилася, напала на чоловіка, вищала на всю хату (Горд., Дівчина.., 1954, 105).
◊ Напа́сти мо́крим рядно́м див. рядно́.
3. Випадково натрапляти на кого-, що-небудь; несподівано знаходити, виявляти когось, щось. Напала [Маруся] на рижики, та так же їх багацько було (Кв.-Осн., II, 1956, 80); Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 33); // Раптово захоплювати, заставати кого-небудь. Як напав мене ще з Флоренції дощ, то не давав спочити цілу дорогу (Коцюб., III, 1956, 338).
◊ Напада́ти (напа́сти) на слід див. слід; Напа́ла коса́ на ка́мінь див. коса́; Не на то́го (тако́го, таку́ і т. ін.) напа́в! (напа́ла!) — хто-небудь недооцінює того, з ким має справу. [Хвенька:] Нахвалялася [жінка] коси обірвати… Може б і обірвала, да не на такую напала! (Мирний, V, 1955, 243).
4. Раптово оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про почуття, настрій, стан і т. ін.). Якась втома вечорами нападає і часто голова болить (Л. Укр., V, 1956, 329); На Василька нападав кашель (Панч, Гарні хлопці, 1959, 128); В такі хвилини нападала на Олену тривога, гіркі сумніви закрадалися в душу (Тют., Вир, 1964, 23); Василина й справді збентежилась. Якийсь страх напав на неї, наче облив її холодною водою (Н.-Лев., II, 1956, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 137.