НАОСТА́НЦІ, присл. Те саме, що наоста́нку. — Прощай, Марусю, та поговори з Лукиною.., — сказав на останці Клим (Н.-Лев., III, 1956, 333); Наостанці зроблю вам ще одне зауваження..: уникайте, якомога уникайте загальних міркувань, загального філософування (Тич., Магістралями життя, 1941, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 136.