НАОСТА́ННЄ, присл., рідко. Те саме, що воста́ннє. Певно, задрімав і господар корчми, бо каганець почадів, кілька разів наостаннє блимнув і погас (Кочура, Зол. грамота, 1960, 487).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 136.