НАО́СЛІП, присл.
1. Не бачачи нічого, не дивлячись куди-небудь. Козак.. бахнув наосліп з рушниці (Коцюб., І, 1955, 356); До трапа Ганя йшла наосліп, навіть руку тримала поперед себе (Жур., Вечір.., 1958, 112); Не треба на карту дивитись — він міг би наосліп Знайти оцю стежку в дитинство (Перв., І, 1958, 345).
2. перен. Не маючи впевненості, точних, конкретних даних. Мені доводилось наосліп шукати істини (Довж., III, 1960, 177); Нікому було допомогти йому, він діяв самотужки, наосліп (Кол., Терен.., 1959, 198); // Точно не знаючи обставин. Я не можу кидати решти дивізії наосліп, у прірву, не знаючи, що там мене жде (Кучер, Голод, 1961, 406).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 136.