НАО́ПАШ, присл., розм. Те саме, що нао́пашки. Данилко хутко озувся, наопаш накинув піджак і шмигнув за двері (Панч, Синів.., 1959, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 136.

Нао́паш, нао́пашки и нао́пашку, нар. Въ накидку. Драночка на йому і наопаш латана свитина. Г. Барв. 353. Хоч в ряднині, аби наопашки (о шляхетской спѣси). Узяв кожух наопашки, пішов в корчму пити. Грин. III. 555. Ой чи се ж той Микита, що наопашку свита. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 505.