НАО́ДМАШ, присл., рідко. Те саме, що наві́дліг. Він б’є хлопця по зубах — дзвінко, наодмаш (Кос., Новели, 1962, 205); Париж, Париж.. Ти з рук фашиста ніж Наодмаш виб’єш (Шер., У день.., 1962, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 135.