НАОБІЦЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех., розм. Багато пообіцяти. — Я вже їй і так багато дечого наобіцяла.. та все нічим віддати (Мирний, І, 1954, 52); Оцей відставний полковник наобіцяв усім добра, забив баки своєю дурною казочкою (Чаб., Тече.., 1961, 27).

◊ Золоті́ го́ри наобіця́ти — те саме, що Золоті́ го́ри обіця́ти (див. гора́). — Ти відірвав людей від їхньої домівки, від їхньої рідні. Ти наобіцяв їм золоті гори (Руд., Вітер.., 1958, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 135.