НА́НОВО, присл.

1. Знову, ще раз. Духом вихилив [маршалок] свою чарку вишняку і порожню підставив Теофанові, щоб наповнив її наново (Фр., II, 1950, 369); Через кілька хвилин Ганна Іванівна повернулась до їдальні, щоб наново накрити на стіл (Шовк., Інженери, 1956, 201); // Із самого початку. Ніяк не вилізуть із хати! Прийшлося ясла розібрати, У клуню однести І наново плести (Гл., Вибр., 1957, 220); 3 дворів виходили заклопотані жінки, і Сашкова мати перед кожною починала наново свою тужливу розповідь (Юхвід, Оля, 1959, 91).

2. По-новому, інакше; не так, як раніше. Зажив Ревун наново в тітки Рипці, їв здорово (Мак., Вибр., 1954, 434); — Потрібно наново переділити землю, — сказав Гнат Карпович (Ю. Янов., І, 1958, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 134.