НАМУ́ЛЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наму́ляти; // у знач. прикм. [Незнайомий:] Подивися там, чи не намуляна шия у карого, бо чогось він увесь час мотав головою (Вас., III, 1960, 203); В поході за намуляну ногу неодмінно покарають (Трубл., І, 1955, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 133.