НАМУ́ЛЮВАТИ¹, ює, недок., НАМУ́ЛИТИ, лить, док. Наносити що-небудь течією води, хвилями і т. ін.

НАМУ́ЛЮВАТИ², юю, юєш, недок., НАМУ́ЛЯТИ, яю, яєш і НАМУ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Тертям об що-небудь пошкоджувати тіло (перев. ноги). На першій же екскурсії Тіма намуляв ноги, і ввечері довелося йому ходити босому (Ів., Таємниця, 1959, 43); // Натирати чим-небудь до болю, до пошкодження якусь частину тіла. Йому плече намуляла рушниця (Голов., Близьке.., 1948, 86); — А мені, серденько, так паляниці намулили спину, так намулили (Тесл., З книги життя, 1949, 11).

◊ Наму́лювати (наму́ляти, наму́лити) о́чі — набридати, .надоїдати кому-небудь. Вузлики з зерном так довго висіли під образами в хаті, аж намулили очі (Коцюб., II, 1955, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 133.

Наму́лювати, люю, єш и намуля́ти, ляю, єш, сов. в. наму́лити, лю, лиш, наму́ляти, ляю, єш, гл.

1) Заносить, занести иломъ.

2) Натереть, нажать. Нащо ж тобі, моя мила, так тяжко працювати, на пальчиках піхурчики намуляти. Грин. III. 325. Три пузирі крівавиї намуляла. Чуб. V. 668.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 504.