НАМУ́ЛЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наму́лити¹. Земля була гарна, намулена, затишна (Фр., III, 1950, 439).

НАМУ́ЛЕНИЙ², а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наму́лити². Прокинулася [Пріська] на світанку. Болять намулені боки, болять груди, кашель душить (Л. Янов., І, 1959, 291).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 132.