НАМО́РЩУВАТИ, ую, уєш, недок., НАМО́РЩИТИ, шу, щиш, док., перех. Збирати зморшками шкіру обличчя або якоїсь його частини. Сердито наморщував [Лазар] сіре у цеглястих плямах обличчя (Коцюб., II, 1955, 200); Вона замислюється, наморщує невисокий лоб (Стельмах, Хліб.., 1959, 534); // Нахмурювати, насуплювати (брови). Часами болізно у сні наморщить [велет] густі брови (Л. Укр., І, 1951, 459); Люба взяла газету, кумедно наморщила брівки (Собко, Справа.., 1959, 19); * Образно. Здавалося, що земля тут в хвилину гніву наморщила свою кору, як дикий звір шкуру, та й так і захолола (Коцюб., І, 1955, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 131.