НАМО́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до намори́ти 2. Вона, наморена ходою трохи не цілого дня.., зразу закрила натомлені очі (Мирний, III, 1954, 80); Наморений спекою, .. добувся я до ріки (Мушк., Серце… 1962, 209); // у знач. прикм. Б’є гармата лунко й тяжко, Сплять наморені бійці (Мал., Звенигора, 1959, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 131.