НАМОВЧА́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док., розм. Довгий час мовчати, не розмовляти. Він уже видужував, за час хвороби намовчався; тепер хотілось наговоритись(Гжицький, У світ.., 1960, 116); Намовчавшись у степу, він зараз хоче балакати, розповідає про те, як.. був у кругосвітніх мандрах (Гончар, Тронка, 1963, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 130.