НАМОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., НАМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. намо́вляться; док., з ким і без додатка, розм. Домовлятися між собою, з ким-небудь про щось. Не втаїв він нічого:.. розказав, як пани, намовлялись не пустити мужиків у земство (Мирний, II, 1955, 275); — Віддам [стрілу] тому, хто мене за дружину візьме. — Я, — каже царенко, — тебе візьму. — Намовились (Укр.. казки, 1951, 171).

◊ Да́ти намо́витися — піддатися вмовлянням. Одного разу дала [Анна] намовитися Докії (Коб., II, 1956, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 130.

Намовля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. намо́витися, влюся, вишся, гл. Уговариваться, уговориться, сговариваться, сговориться. Мир. ХРВ. 57. Так намовились між себе, щоб уже всіма голосами Сомка обрати. К. ЧР. 303.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 504.