НАМОВЛЯ́ННЯ, я, с. Дія за знач. намовля́ти. Стара Кукурбиха.. наказувала дочці.. не слухати нічиїх злих намовлянь, не читати "непотрібних" книжок та газет (Вільде, Сестри.., 1958, 390); Знущався [Василь] з неї теж по Масловому намовлянню, не бачив у ній ні друга, ні любимої дівчини (Хижняк, Невгамовна, 1961, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 130.