НАМЕТА́ТИ¹, намета́ю, намета́єш і наме́чу, наме́чеш, док., перех.

1. Накидати в одне місце у певній кількості чого-небудь. — Ферапонте, зараз мені перекидати гній поза стайню! Наметав купу перед дверима (Коцюб., II, 1955, 396).

2. Народити у певній кількості (про тварин). А Львиця так Свині сказала: — Ти наметала Десяток поросят, а я одно — львеня (Бор., Тв., 1957, 163).

НАМЕТА́ТИ² див. наме́тувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 126.