НАМЕ́Т, у, ч.
1. Тимчасове приміщення із тканини, шкіри, рідше з гілля, що напинається на каркас; шатро. В сквері виднілися військові намети з червоними хрестами (Панч, В дорозі, 1959, 161); За двадцять кроків од дівчачого намету стояв намет хлопців (Трубл., II, 1955, 127); На мить Бальзак затримався перед наметом циган (Рибак, Помилка.., 1956, 151); Просторий гетьманський намет не вміщував усієї генеральної старшини (Кач., Вибр., 1953, 88); // Навіс із дерева або тканини. До маленького ліжечка з серпанковим наметом присунула вона маленьке бюрко (Дн. Чайка, Тв., 1960, 66); — Їх [коней] би можна поставить на ніч під намет коло стайні, — обізвався Антоша (Коцюб., II, 1955, 399); // Навіс, що утворюється переплетінням гілля і листя дерев. Я блукаю під наметом Вербиць рясних (Граб., І, 1959, 427); Коло одного двору.. під широким наметом із гілля сиділо пар зо дві молоді (Вас., II, 1959, 47); *0бразно. Над покрівлями будинків осінні.. хмари нап’яли сизий намет (Коп., Дуже добре, 1937, 12); *У порівн. Ідем лісом; нас ліс. Мов намет, осяга (Граб., І, 1959, 205).
Наме́т не́ба; Небе́сний наме́т, поет. — небо, небозвід. Вітер стих, чистий свіжий сніг сріблом сяє під блакитним наметом неба (Коцюб., І, 1955, 83); Під небесним золотим наметом Із тобою побратались ми (Мал., І, 1956, 364).
2. Наметена вітром купа снігу; замет. За садком видко було чиюсь хатину стареньку, снігові намети підходили їй аж попід віконечка (Л. Укр., III, 1952, 518); Кінна розвідка неслася вздовж вулиці і топтала ворогів, що грузли під тинами в сніжних наметах (Довж., І, 1958, 153); // рідко. Купа чого-небудь. Між деревами, в наметах рудого листу, щось пахло непевне (Коцюб., II, 1955, 282).
3. Хода коня галопом. Жеребець поволі осідає на задні ноги, робить стрибок і стелеться в наметі, збиваючи копитами хмару куряви (Тют., Вир, 1964, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 126.