НАМА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАМАНИ́ТИ, маню́, ма́ниш, док., перех., розм. Приваблюючи чим-небудь, запрошувати, зазивати когось у великій кількості. Давай до себе наманювати людей (Сл. Гр.); — Я закличу до себе троїсті музики та наманю хлопців повну хату і кімнату, ще й подвір’ячко! (Н.-Лев., І, 1956, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 124.

Нама́нювати, нюю, єш, сов. в. намани́ти, маню́, ниш, гл. Приманивать, приманить, наманивать, наманить. Нарвав квіточок, наманив дівочок. Грин. III. 553. Я закличу музики та наманю хлопців. Левиц. І. 49. Давай до себе наманювати людей. Мнж. 133.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 502.