НАМАЛЬО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до намалюва́ти. Михась поставив на порозі стола, виліз на нього і взявся прибивати щойно намальовану вивіску (Чорн., Визвол. земля, 1959, 166); Мальовничі образи хуторянської "ідилії", так соковита намальовані ним, уже Павла і вабили і хвилювали (Головко, II, 1957, 414); *Образно. Ти — як срібна лілія, на шибі Вранці намальована морозом! (Рильський, II, 1960, 74); У порівн. Все її життя майнуло перед її очима, неначе намальоване на полотні (Н.-Лев., II, 1956, 93); // намальо́вано, безос. присудк, сл. Італійським олівцем там [на папері] було намальовано дівчину безмірної краси (Ю. Янов., І, 1958, 231).

◊ Як (мов, на́че і т. ін.) намальо́ваний: а) дуже Красивий. А кінь.,, як намальований: шерсть на йому блищить, як броня, шия, як у лебедя, із очей іскри сиплються (Стор., І, 1957, 94); Одягне [Оксен] латану чумарочку, смушеву шапку, міллю побиту, чоботи юхтові — пришви, незавидна одежа, бідна, а йде він у ній, бісів парубок, як намальований (Тют., Вир, 1964, 21); б) дуже яскраво, чітко. Наче намальовані, встають передо мною всі картини, всі місця (Н.-Лев., III, 1956, 305); Перед очима, мов намальовані, встають і обриси хати, і дерев’яний віз (Стельмах, І, 1962, 339).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 124.