НАМАГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., рідко НАМОГТИ́СЯ, можу́ся, мо́жешся; мин. ч. намі́гся, намогла́ся, ло́ся; док. 1. з інфін. Пробувати робити що-небудь; докладати зусиль до чого-небудь. Він намагався удавати, що все це його не бентежить, а навіть бавить (Л. Укр., III, 1952, 706); Мічурін ухопився за гвинтівку й намагався вирвати її в козака (Довж., І, 1958, 450); Мстислав намагався бути спокійним, але його хвилювання помітили всі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 366); [Ксенія Михайлівна:] Коли б тепер котрий з хазяїнів намігся платить своїм наймитам вдвоє, то його сусіди-хазяїни заїли б… (Кроп., IV, 1959, 95).
2. розм. Вимагати зробити що-небудь неодмінно; настоювати на чому-небудь. Чоловік якийсь кабана смалив, а циган тут нагодивсь і намагається: дай та дай йому сала (Україна.., І, 1960, 279); Мотря намагалась, щоб Карпо нагородив такий тин, щоб і птиця через його не перелітала (Н.-Лев., II, 1956, 366); Пріська мала була додому йти, та Одарка намоглася. — Посидьте, тітко. Погомонимо ще (Мирний, III, 1954, 35).
◊ Намогти́ся в одне́ (в одну́ ду́шу) — дуже наполягти на чому-небудь. [Морозиха:] Намоглась в одну душу: ворожи їй та й ворожи!.. (Кроп., І, 1958, 75); — Про кого це вона?.. — насторожився Марчевський, пильно дивлячись в обличчя Сидорчука. — Е-е! Слухайте теревені!.. Намоглася в одне та й годі: ірод, ірод… (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 123.