НАЛІ́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наліпи́ти. Раптом побачила [Тамара] листівку, наліплену на дверях колишньої хлібної крамниці (Хижняк, Тамара, 1959, 19); Через увесь [коровай] положили великий хрест, а поверх усього все у точки, у точки, з тіста мудро наліплені (Кв.-Осн., II, 1956, 301); // налі́плено, безос. присудк. сл. На стіні було наліплено якусь барвисту картинку (Кол., Терен.., 1959, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 120.