НАЛІ́ВО, присл.

1. У лівий бік; протилежне напра́во. — Ти йди направо, я — наліво (Сос., II, 1958, 387); // 3 лівого боку; зліва. У праву руку їживсь дахами та коминами фабрик задимлений город, наліво стелились зелені луки і вигинались фестони лісу (Коцюб., II, 1955, 210).

◊ Напра́во, [й] налі́во див. напра́во.

2. розм. Незаконно. [Галушка:] А що це калим? [Довгоносик:] Підвезе [шофер] кого-небудь, щоб ніхто не знав, наліво значить (Корн., І, 1955, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 119.