НАЛЯ́КАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до наляка́ти. Щуренко захропів і тут же, наляканий власним хропінням, прокинувся (Томч., Готель.., 1960, 27); Діти зовсім притихли, налякані її словами, молитвою, а найбільше тим, що баба візьме та й все розкаже батькові (Стельмах, І, 1962, 210).

2. у знач. прикм. Який виражає переляк. Один маленький хлопчик заліз у куток і наляканими очицями поглядає навкруги (Гр., І, 1963, 242); Панас не знає, куди діти налякані очі, водить ними по долівці (Ю. Янов., IV, 1959, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 123.