НАЛУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАЛУЧИ́ТИСЯ, чуся, чишся, док., розм.
1. Випадково з’являтися, приходити, заходити і т. ін. Обступили [собаки] її кругом і, не налучись на той час дід Улас, певно, розірвали б (Мирний, IV, 1955, 238).
2. Націлюватись на кого-, що-небудь. Ото він прикравсь та рушницею налучається на качки (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 122.