НАЛОВЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док., розм. Набути вправності, уміння, навику в чому-небудь. Навіть у маленькі спостережні віконця заборол наловчилися [галичани] втикати стріли (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 120); Було мені з ним [теодолітом] мороки,., поки випросив у землевпорядників, а поки наловчився [користуватися], то й штани на колінах протер (Кучер, Трудна любов, 1960, 554).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 121.