НАЛЛЯ́ТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до налля́ти 1 — 4.

2. Наповнений чим-небудь. Коні зупинилися, дико поводячи наллятими кров’ю очима (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 122); Пшениці стояли повноколосі, налляті молоком (Донч., VI, 1957, 54); * Образно. Ківш життя, поверх наллятий. Випив він у повній мірі (Шер., Щастя.., 1951, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 121.