НАЛИПА́ТИ, а́є, недок., НАЛИ́ПНУТИ, не, док. Прилипати до чогось у якої-небудь кількості. Надворі завивала метелиця, мокрий сніг налипав на шибки (Багмут, Щасл. день.., 1951, 31); Земля пудами глею Налипла їй на чоботи нові (Мур., Лірика, 1954, 126); На обличчя й на губи їй, видно, налипло просякнуте пилом павутиння (Руд., Остання шабля, 1959, 56).

НАЛИ́ПЛИЙ, а, е. Діспр. акт. мин. ч. до нали́пнути. Матвій позирав на свої.. постоли й струшував ногою з них налиплу грязюку (Ле, Наливайко, 1957, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 119.

Налипа́ти, па́ю, єш, сов. в. налипнути, ли́пну, неш, гл. Налипать, налипнуть.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 499.