НАЛИ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок.., НАЛИГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Добре закріплюючи, прив’язувати мотузку або ремінь до рогів худоби. Моталися люди з вірьовками в руках, — хто налигував корову і тяг уже з двору, виловлювали овець, з конюшні виводили коні {Головко, II, 1957, 285); Іван Нещасний налигав цапа за роги і пішов з ним у Київ (Укр.. казки, 1951, 360); Я так собі, не плачу, тільки серденько в мене болить, як у молодесенького телятка-сосунчика, якого налигали й ведуть продавать на ярмарок (Тют., Вир, 1964, 29); * Образно. Він посадив коло себе онука з букварем, начепив на носа окуляри і за півроку, як колись колгоспних круторогих, налигав мудру грамоту (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 15); // Зв’язувати кого-небудь. Василько скинув з себе шнурок і налигав ним Микиту. Всі разом потягли його за налигач до гілляки (Панч, Гарні хлопці, 1959, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 118.