НАЛА́ЗЛИВИЙ, а, е, розм. Який надокучає, набридає чим-небудь; нав’язливий. Зося поморочила йому голову тільки своїм кокетством, дуже налазливим, а не красою (Н.-Лев., І, 1956, 316); В полі, замість лагідних цвіркунів, цвіркали налазливі кулі й вищали шрапнелі (Кач., Вибр., 1947, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 115.

Нала́зливий, а, е. Назойливый, навязчивый.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 498.