НАКРИ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, НАКРИШИ́ТИ, ришу́, ри́шиш, док.
1. перех. Подрібнювати щось у якій-небудь кількості. — В борщ треба цибулі та часнику багато накришувати, щоб затхлість усю перебити… (Гончар, Таврія, 1952, 29); Мати загадала їй зібрати з глечика сметану та накришити сала (Н.-Лев., II, 1956, 279); — Трохи не так накришив [махорку], — сказав Сопілка (Донч., VI, 1957, 226); Старий дід за старим морським звичаєм налив у велику раковину вина, накришив туди білої паляниці і підніс старому дельфінові (Ів., Вел. очі, 1956, 132).
2. неперех., чим. Насмітити кришками чого-небудь. Тільки хто накришить хлібом на столі або розіллє борщ з ложки, — Василько так і гукне: "А нащо так накришувати та наляпувати!" (Вас., І, 1959, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 112.