НАКРИВА́ЛО, а, с., рідко. Шматок тканини, яким покривають що-небудь; покривало. Лиця ченців зсохлись на корінець, потемніли, такими ж були й руки, виставлені з-під накривала (Панч, Гомон. Україна, 1954, 143); Накривало опустилось на землю, перед громадою виринула на гранітному п’єдесталі.. бронзова постать Кобзаря (Вітч., З, 1961, 154); * Образно. Прокинешся одного ранку — надворі вже біло, і сніжок сіється й сіється. На стріхах — накривала, на городах — полотна, на кущах — шматки марлі (Гуц., З горіха.., 1967, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 111.