НАКО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., перех. Зробити, заподіяти що-небудь (перев. погане, варте осуду). Коли б Карпові воля, немало б він шкоди накоїв… (Мирний, І, 1954, 270); Багато лиха накоїли татари, потрощили, поруйнували все (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 495).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 107.

Нако́їти, ко́ю, їш, гл. Надѣлать, натворить (преимущественно чего-либо дурного).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 495.