НАКО́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до накоси́ти. Купив Захарій сінця, тільки що накошеного (Кв.-Осн., II, 1956, 366); // у знач. прикм. На возі з накошеною осокою стоїть сивобородий дід (Літ. газ., 19.XI 1953, 2); // нако́шено, безос. присудк. сл. Закінчено жнива. Останній сніп накошено пшениці (Мал., III, 1957, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 110.