НАКОПИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКОПИ́ЧИТИ, чу, чиш, док.
1. перех Поступово збирати, накопляти в якій-небудь кількості. — Буду накопичувати запаси хліба, — посміхнувся хлопець (Руд., Остання шабля, 1959, 357); Водорості мають чудову здатність накопичувати в собі мікроелементи, які містяться в морській воді (Знання.., 2, 1966, 3); // перен. Збільшувати, додавати що-небудь. Ленін вчив, що, коли виступ передчасний, треба відступити, щоб зберегти сили і накопичити їх в час перепочинку (Смолич, Світанок.., 1953, 213).
2. неперех., рідко. Накладати, навалювати в якій-небудь кількості або купою. — Ви тут [на столі] навалили, накопичили, ні ладу ні складу, — а тепер о! Все в порядку..! (Фр., II, 1950, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 108.