НАКОПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. Багато, досхочу покопати. — Накопаємось ми з тобою, як ті колодники, що золото добувають. Але ж тоді ми зможемо все, що заманеться, посадити і посіяти (Стельмах, І, 1962, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 108.

Накопа́тися, па́юся, єшся, гл.

1) Накопаться. Накопався я сьогодня на вгороді грядок, — аж спина болить.

2) Навязаться, придраться. Я й не хотів іти туди, так вона накопалась: іди та й іди! Екатер. у. Старшина на мене накопався, щоб мене струтити з місця. Уман. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 495.