НАКОЛІ́ННИК, а, ч. Пов’язка, накладка, що носиться на коліні. Дружно зійшли наші буряки. Я вже їм годила, я вже їх плекала.. Аж мені родима шкіра на колінах пооблазила, мусила пошити наколінники з полотна (Гончар, І, 1954, 493); // Частина старовинного бойового спорядження, що прикривала коліно. Кольчуга з тоненьких срібних платівок лежала на ньому, немов влита, до неї пасували світлі штани з мідними наколінниками (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 107.