НАКОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАКОЛОТИ́ТИ, лочу́, ло́тиш, док., перех.
1. Змішуючи, приготовляти щось у якій-небудь кількості. — 3 такою жінкою не пропадеш.. Бач, якої ряжанки наколотила? (Кучер, Трудна любов, 1960, 9).
2. тільки док., перен., розм. Наговорити багато чого-небудь зайвого, непотрібного; звести наклеп.
◊ Наколоти́ти горо́ху з капу́стою — наговорити або наробити чогось непотрібного, нерозумного. [Петро:] Сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова. [Виборний:] Москаль? Нічого ж і говорити? Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою (Котл., II, 1953, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 108.