НАКО́ВКА, и, ж.

1. Дія за знач. накува́ти, нако́вувати.

2. Те, що наковане на чому-небудь. Парубок не знав, на чому зупинитися, на віщо подивуватись: чи.. дверима, над котрими висіла або стояла по боках здоровенна червона або блакитна дошка з золотою наковкою.., чи дзеркальними, в чоловічий зріст, вікнами (Мирний, II, 1954, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 107.