НАКЛИ́КАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до накли́кати. — Ви, Заверталюк? Верховод? Чилий? — Допитливо позирав на кождого директор. Накликані осміхалися. — Ні, — коротко одповідали стиха (Вас., І, 1959, 245); // накликано, безос. присудк. сл. — Може, тебе наврочено або напуст накликано? Тоді піди до Килини-шептухи в Княжу Слободу, вона тебе відшепче (Тют., Вир, 1964, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 106.