НАКЛЕ́ПУВАТИ¹, ую, уєш, недок., НАКЛЕПА́ТИ, наклепа́ю, наклепа́єщ і наклеплю́, накле́плеш; мн. наклепа́ють і накле́плють; док., перех.

1. Клепаючи, виготовляти в якій-небудь кількості.

2. тільки док. Зробити гострим; відточити. Згодом Сашко вже їздив на жатці, правив сівалкою, вмів наклепати косу (Рад. Укр., 30.XI 1962, 3).

НАКЛЕ́ПУВАТИ², ую, уєш, недок., НАКЛЕПА́ТИ, наклепа́ю, наклепа́єш і наклеплю́, накле́плеш; мн. наклеча́ють і накле́плють; док., розм.

1. перех, і неперех., що, кому, на кого. Наговорювати на кого-небудь неправду; зводити наклеп на когось, щось. Нема бридкіших людей, як отакі боягузи, що.. наклепують всякий бруд на того,кого ще так недавно боялись (Л. Укр., IV, 1954, 271); Рідна дочка — і та йому ворогом стала… Он щось таке панові наклепала… (Мирний, IV, 1955, 234); Вона могла б нацькувати на мене когось із поліції чи й комендатури. Хіба там стануть розбиратися, чи вона наклепала на мене, чи сказала правду (Сміл., Сашко, 1957, 114).

2. перех., перен., розм. Бити кого-небудь по чомусь. — Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б їй.. так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам’ятала б до нових віників (Н.-Лев., II, 1956, 477); Він вийшов і зовсім сповнений самоповаги, — і вже ніхто б не сказав, що десять хвилин тому йому наклепали по-тилишників (Смолич, Мир.., 1958, 256).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 105.