НАКЛЕ́ПНИЦЬКИЙ, а, е. Стос. до наклепу; який містить у собі наклеп. Сторінки європейської реформістської преси були гостинно надані для всіляких наклепницьких вихваток проти більшовиків (Біогр. Леніна, 1955, 113); Ліда, нарешті, зрозуміла наклепницький характер інтриг Аркадія проти Платана (Укр. літ., 10, 1957, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 105.