НАКИ́НУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наки́нути. На плечах у його наопашки була накинута сіра московська шинель (Мирний, І, 1949, 243); На постіль накинуте покривало, прямо на подушку (Коп., Земля.., 1957, 183); Нагадаємо, що накид — це нитка, накинута на крючок після того, як на ньому вже є ведуча петля (В’язання.., 1957, 14); // накинуто, безос. присудк. сл. Рукою ката їй на шию уже накинуто петлю (Сос., II, 1958, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 103.