НАКВАЦЬО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наквацюва́ти. З юрби протиснувся наперед присадкуватий чоловік у наквацьованих дьогтем чоботях (Донч., III, 1956, 14); Чорне волосся, густо наквацьоване олією, щільно прилягало до круглої голови (Кир., Вибр., 1960, 305); // у знач. прикм. В Будинку колгоспника молоденьке дівчатко з наквацьованими губами визирнуло у віконце (Тют., Вир, 1964, 53); // наквацьо́вано, безос. присудк. сл. Картярі звертались до головного арбітра, діда Кияшка. — Ану, глянь, старий, що воно тут тебе наквацьовано? (Збан., Єдина, 1959, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 101.