НАКА́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., НАКАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Наповнювати що-небудь рідиною, повітрям і т. ін. за допомогою насоса або іншого приладу. Шофер накачував нову камеру, час від часу постукуючи по скату металевою палицею (Збан., Переджнив’я, 1955, 50); На кухні жарко горіла плитка, шумів примус, проте спітніла Луківна накачувала ще й другий, позичений у сусідки (Баш, Надія, 1960, 25); Дівчина похапцем накачала в котел води (Донч., VI, 1957, 170); То була кров, яку мали накачати в жили знекровленому і тим повернути йому життя (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 200).

2. Добувати мед із щільників у великій кількості. — Де ти був, Вітю? Глянь, скільки ми вже меду накачали! — весело казали хлопці (Вас., II, 1959, 200); [Кряж:] Вродять вишні, накачаю меду (Зар., Антеї, 1962, 212).

3. перен., розм. Посилено прищеплювати кому-небудь певні думки, переконання і т. ін. Стражник, що до них [чеченців] приставлений, і близько не підпускає до них. А сам як тільки їх не накачує, що й вирізати нібито хочемо їх (Головко, II, 1957, 260).

НАКА́ЧУВАТИ², ую, уєш, недок., НАКАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Качаючи що-небудь, згрібати, збирати в одне місце. Ми повибігаємо. Снігу накачаємо Купу за садком (Гл., Вибр., 1951, 237); Усі гуртом враз накачали величезну снігову бабу (Юхвід, Оля, 1959, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 101.