НАКАРБУВА́ТИ див. накарбо́вувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 100.

Накарбува́ти, бу́ю, єш, гл.

1) Нарѣзать, насѣчь, сдѣлать насѣчки на чемъ. Накарбував мов пугою по воді. Ном. № 3938.

2) — на ко́му. Записать нарѣзками на комъ-либо долгъ. На тобі… більш накарбовано, ніж у тебе волосся на голові. К. Бай. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 492.